ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА НАПОЛЕОНА

Внутрішня політика Наполеона полягала в укріпленні його особистої влади як збереження результатів революції: громадянських прав, прав власності на землю селян, а також тих, хто купив під час революції національну власність — тобто конфісковані землі емігрантів та церкви. Забезпечити все це повинен був цивільний кодекс, який увійшов в історію як кодекс Наполеона.

Наполеон провів адміністративну реформу, створивши інститут підзвітних владі префектів департаментів та супрефектів округів. В міста та села призначались мери. Було створено державний Французький банк для збереження золотого запасу та емісії паперових грошей (1800), нейтралізована система збору податків.

Адміністративні та правові нововведення Наполеона заклали основу сучасної держави, а багато з них діють до сьогодні. Саме тоді було створено систему середніх шкіл – ліцеїв та вищих навчальних закладів.

Усвідомлюючи важливість впливу на суспільну думку, Наполеон закрив 160 із 173 паризьких газет, а ті, що залишилися, поставив під контроль влади. Було створено потужну поліцію і розгалужену таємну службу.

Наполеон уклав конкордат з папою Римським (1801). Рим визнав нову французьку владу, а католицизм був оголошений релігією більшості французів. При цьому свобода віросповідання зберігалась. Призначення єпископів та діяльність церкви ставились в залежність від держави.

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА

Економічна політика Наполеона полягала в забезпеченні першості французької промислової і фінансової буржуазії на європейському ринку. В першу чергу, цьому заважав англійський капітал, перевага якого обумовлювалася тим, що в Англії відбулась індустріальна революція. Англія одну за іншою збирала коаліції проти Франції, намагаючись залучити на свою сторону найбільші європейські держави — у першу чергу Австрію і Росію. Вона фінансувала ведення воєнних дій на континенті.

Намагаючись економічно задушити Англію, Наполеон підписав декрет про континентальну блокаду (1806). Відтепер Франція і всі її союзники припиняли торговельні зносини з Англією. Європа була основним ринком збуту англійських товарів, а також колоніальних, ввезених в основному Англією, найбільшою морською державою.

Континентальна блокада завдала шкоди англійській економіці. Через рік Англія переживала кризу у виробництві вовни, текстильної промисловості; відбулося падіння фунта стерлінгів. Однак блокада вдарила і по континенту. Французька промисловість не в змозі була замінити на європейському ринку англійську. Порушення торговельних зв’язків з англійськими колоніями привело в занепад і французькі портові міста: Ла-Рошель, Марсель і ін. Населення страждало від нестачі звичних колоніальних товарів: кава, цукру.

ВІЙНИ З КОАЛІЦІЯМИ

В зовнішній політиці Наполеон прагнув забезпечити військово-політичну і економічну гегемонію Франції в Європі, здобути перемогу в боротьбі з Великобританією за світове торгівельне і колоніальне панування. В ході воєн з антифранцузькими коаліціями держав (в різні періоди в коаліціях брали участь Австрія, Великобританія, Пруссія, Росія, Швеція) французька армія під командуванням Наполеона здобула перемоги під Маренго (1800), Аустерліцом (1805), Єною (1806), Ваграмом (1809), внаслідок яких територія наполеонівської імперії охоплювала фактично всю Західну і Центральну Європу.

Наполеон планував безпосередню висадку на Британські острови, але на морі Англія була сильніша. При Трафальгарі французький флот був знищений англійським під командуванням адмірала Нельсона (1805). Однак місяць по тому під Аустерліцем (нині Славков, Чехія) Наполеон завдав нищівного удару об’єднаним австрійським і російським військам.

Злякавшись зростання впливу Франції, проти неї виступила Пруссія, але була швидко переможена (Єна, 1806), французькі війська ввійшли в Берлін. Російські війська завдали великих втрат французькій армії в битві під Ейлау (1807), але програли при Фрідланді (1807).

У результаті війни до складу Франції ввійшли території Бельгії, Голландії, північної Німеччини, частини Італії. На іншій частині Італії, у центрі Європи, в Іспанії (1809) були створені залежні від Наполеона королівства, де правили члени його родини. Пруссія і Австрія були змушені укласти з Францією союз. Це зробила також і Росія (Тільзітський мир, 1807).

РОСІЙСЬКА КАМПАНІЯ

В червні 1812 Наполеон розпочав похід у Росію. Наполеон розраховував розгромити російську армію в генеральній битві недалеко біля західного кордону і примусити імператора Олександра І заключити мир. Наполеону довго не вдалось нав’язати росіянам генеральну битву. Армія ведучи бої втягнулась глибоко в Росію. В битві під селом Бородіно французи завдали поразку російським військам, але не змогли їх остаточно розгромити.

Після битви французи ще зайняли Москву, але так і не дочекавшись мирних пропозицій росіян Велика армія була вимушена розпочати відступ на захід, який завершився майже повною загибеллю його армії. Партизанська війна, російська армія і суворі морози призвели до повної катастрофи військ Наполеона.

НАПОЛЕОН І УКРАЇНА

Західна Волинь (Ковельський, Володимир-Волинський, Луцький і частина Дубенського повітів) була єдиним регіоном України, що їх зайняла наполеонівська армія.

У військово-політичних планах Наполеона певне місце займала Україна. Наполеон звернув увагу на українську проблему, слідуючи традиційній французькій політиці щодо України (підтримка планів П. і Г. Орликів, таємні контакти з К. Розумовським, виступи в 1795 у Конвенті на захист прав козацької нації). Політичні плани французького імператора щодо України в період підготовки російської кампанії 1811-12 передбачали відокремлення українських земель від Росії й поділ їх на три частини: Правобережна Україна відходила до Великого Герцогства Варшавського (без Волині, яка була обіцяна Австрії за воєнну допомогу у війні проти Росії), у Лівобережній і Південній Україні планувалося створити дві держави, т. зв. «наполеоніди» під протекторатом Франції (план був розроблений графами А.-М. Бланом де ля Нольтом д’Отерівом і Г. М. де Монгейяром).

Одна з них мала існувати в межах Чернігівщини і Полтавщини, друга “наполеоніда” — на Південній Україні в межах Катеринославщини, Донечини, Херсонщини, Таврії і Криму, Українське дворянство було незадоволене планами Наполеона стосовно передачі Правобережжя Польщі і це зумовило його лояльне ставлення до російської влади під час воєнної кампанії Наполеона у Росії. Частина українських дворянських кіл, яка притримувалася проросійської орієнтації, сприяла формуванню козацьких кавалерійських частин на допомогу регулярній російській армії (всього було сформовано 22 полки загальною чисельністю бл. 25 тис.чол.). Крім того, у складі російської армії воювало бл. 75 тис. українців як ополченці. У Бородінській битві 1812 брали участь Охтирський, Одеський, Чернігівський, Київський і Тернопільський полки. Оскільки воєнні формування викликали особливий інтерес українських патріотів, то згодом ці полки були направлені за кордони України.